Ідеал національного та християнського

Існують постаті, чиє життя осягнути розумом неможливо. Не осягнути нам і таємниць їхньої душі, що штовхали на благородні, жертовні вчинки. До таких постатей належить Митрополит Андрей Шептицький. Сьогодні минає 144 роки з дня народження цієї неймовірної людини.

Шептицький – не просто релігійна особа минулого. Це людина, на чиїх плечах стоїть історія: її сумні й криваві сторінки та відчайдушні спроби перетворити полеміку одвічної боротьби на діалог християнської любові.

Походив Шептицький, світське ім’я якого Роман Марія Александр, зі стародавнього знатного українського роду Яворівщини, який ще у XVII столітті зазнав полонізації, члени родини стали франкомовними римо-католиками. Та незважаючи на це, Шептицький був одним з найбільших сподвижників українського національного відродження. Це ідеал поєднання національного та християнського начал у людській душі. Він першим із вищих ієрархів Греко-Католицької Церкви почав використовувати народну мову під час проведення богослужінь й у спілкуванні з прихожанами. Будучи єпископом у Станиславові (Івано-Франківськ), писав послання до гуцулів їхнім діалектом. Ніхто не робив цього раніше. Завдяки цьому Шептицький здобував любов і повагу греко-католиків. Митрополит Андрей дбав не тільки про духовне самозаглиблення людини – він прагнув піднести й зміцнити духовне начало цілого народу. І знав – духовний розвиток неможливий без розвитку культурного. Шептицький був переконаний, що істинна культура ґрунтується на християнській вірі в Бога. Істинна культура повинна бути національною. "Світ тепер оцінює національну культуру так високо, що тільки під фірмою національної культури можна здобути місце в культурі світовій", пише стаття Митрополита "З філософії культури".

Митрополит Андрей засновував монастирі, невпинно дбав про розбудову й розвиток УГКЦ, з його ініціативи було засновано Львівську греко-католицьку академію, Богословське наукове товариство, Український католицький інститут церковного з'єднання ім. Митрополита Рутського, перші природні заповідники в Західній Україні, він підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств "Просвіта", "Рідна школа", "Сільський господар", заснував Український Національний Музей (завдяки піклуванню Шептицького у музеї зібрано одну з найбільших у Європі збірок іконопису), Львівську Богословську Академію, був меценатом бібліотек, шпиталів, гімназій, підтримував стипендіями молодих українських митців. Список можна продовжувати й продовжувати. За врятування сотень, тисяч євреїв під час Другої світової війни єврейська громада України визнала Шептицького Праведником світу. Проте спроби домогтися такого ж визнання в Ізраїлі неодноразово зазнавали фіаско. Євреї світу й досі звинувачують Митрополита в …ідеологічній близькості Гітлеру. Мовляв, Шептицький міг врятувати значно більше єврейських життів.

Шептицького не розуміли й пригноблювали з усіх боків, навіть Польща та Ватикан не підтримували його. Адже Митрополит Андрей дбав про одну з найважливіших церковних справ – про справу об’єднання всіх християн України навколо Київського Патріархату у єдності з Римським престолом. "Щоб усі були одно" – так називався лист Шептицького до Православних Архиєреїв в Україні. "До осягнення наших національних ідеалів треба нам єдности …Кожний український патріот повинен зробити все, що може помогти до здійснення такої релігійної єдности", – писав Митрополит у своєму зверненні. Унійні ідеї викладені не в одному його творі («Зближаються часи», «Праця над з’єдиненням Церков», Послання до Духовенства «Як будувати рідну хату», «У справі порозуміння» та багато інших). Бог один, віра в серцях – одна. Андрей Шептицький прагнув об’єднати християнський світ в "В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву", як проголошує наш "Символ Віри". Але не знайшов розуміння з боку окремих ієрархів церкви та української інтелігенції, повстали проти прагнень Шептицького Польща та Ватикан, піднесення національної свідомості об’єднаних українських християн злякалася Росія. Всі боялися втратити владу. Бо саме через поділи влади (церква тисячі років була одним з  основних інструментів керування людьми) розколювалася Церква на безкінечну кількість окремих церков. З окремим впливом. З окремою владою. Навіть Лютер, який сам боровся проти зловживання церковною владою, своєю революцією спричинив ще більші й дрібніші поділи церков. Саме через поділи влади й донині не можуть об’єднатися всі церкви світу. Більше тисячі років тривають церковні роздори, нуртує злість і боротьба, сіючи гріх в душу християнського світу.

Подолати той гріх любов’ю й терпимістю намагався Андрей Шептицький. Повним віри серцем жертовно звертався він до всіх сфер громадського життя, лиш би засіяти зерна любові в людей. Ті зерна вже століття зігрівають його ім’я у вічності. Паросток його любові чекає вдалої миті, аби зацвісти в суспільній душі квіткою Єдності.