категорії: блоґ-запис

Авторське право, або Поділися з ближнім

теґи: абсурд, беззаконня, старі образи

Мої відносини з поняттям "авторське право", точніше, усвідомленням його відсутності, почалися ще в першому класі. Тоді моя нахабна однокласниця вкрала мого патріотичного дитячого вірша й віднесла його вчительці.

 

Та просто взяла й віддала того вірша на публікацію в нашому шкільному альманасі, який тоді був для мене найкрутішим виданням. А на мої пояснення, що того вірша написала я, вчителька відповіла: "Юлю, в тебе в цьому номері й так багато віршів, нехай цей буде підписаний однокласницею, в неї нема жодного. А ти ще багато напишеш." Той альманах досі лежить в нижній шухляді шафи. І мене досі пересмикує, як під тим віршиком я читаю чуже ім"я.

 

То було перше порушення моїх авторських прав, до того ж, таким дурнуватим способом. Вчителька, мабуть, просто хотіла навчити, що ділитися з ближнім потрібно завжди і всім. Вірші, виявляється, можна дарувати й в такий спосіб.

 

І з тих пір деякі люди хочуть, аби я ділилася з ними своїми рядками, стовпчиками, реченнями, абзацами, матеріалами. Мені, скажу чесно, це не подобається й нічого приємного я від того не відчуваю. Сьогодні випадково натрапила на передрук моїх репортажів з Сумно? Кому. Гіперпосилання є, але зазначеним моїм авторством і не пахне. І мене знову це зачепило.

 

От скажіть: маю я в цьому суспільстві право вимагати поваги до власного авторства чи мої дитячі образи на порушення авторського права слід заховати подалі? Як на такі випадки реагувати й чи реагувати взагалі?