Моя альтернативна концепція щастя

Нинішнє суспільство із його масштабними процесами глобалізації добралося навіть до найособистішого – до тлумачення щастя. «Щастя» – поняття настільки абстрактне та суб’єктивне, що безглуздо його формалізувати й втискати в рамки чітких концепцій. Але суспільний розвиток і тут встиг. Я маю на увазі нав’язування світові «американської рожевої мрії» як універсальної концепції щастя.

 

Справді, якщо глянути уважно на сучасну планету, може видатися, що всім, а якщо не всім, то принаймні більшості, вбили в голову капіталістичну мрію «кар’єра-успіх-багатство». Жорсткий і чіткий «конвеєр щастя». Працюй, як віл, заради здійснення власної мрії. Заради досягнення щастя. Принцип той самий, що й у засадах тоталітаризму, тільки якщо тоді конвеєр працював «на ідею», то зараз ідея матеріалістичніша і втілена у вигляді купюр бажаної валюти. Нинішній конвеєр дуже категоричний: якщо випадаєш з нього – випадаєш з суспільства, назад повернутися на своє становище дуже і дуже важко. Саме тому втрата роботи в США та ще багато де – вагома підстава для зведення рахунків з життям. Американський «конвеєр щастя» обіцяє більше грошей, а отже – більші можливості. Насправді проблема щастя дуже тісно переплетена з проблемою свободи. Більшості людей для щастя потрібен всього-на-всього свій уявний клаптик свободи.

 

Час би переходити до концепції мого щастя. Про власне щастя говорити дуже непросто. Один мій знайомий, якщо його запитати про щастя, завжди відповідає: «Нащо його чіпати? Нехай собі живе.» В принципі, я такої ж думки. Про щастя зазвичай починають говорити, коли його втрачаєш, коли дуже сильно чогось не вистачає. Я вийшла з періоду депресій, тож зараз небагато думаю про пошуки щастя. Та й що його шукати? Треба бути щасливою. Щастя потрібно брати з того, що маєш. «Брати щастя з власних можливостей» – ось моя особиста концепція щастя. Альтернативна тій, яку нав’язує суспільство. Так що, в цілому, я щаслива. Так, я почуваюся щасливою щодня. Це приємно, бути щасливою. Як співає франківський гурт «Фліт»: «Сонце сяє ще, і нам живеться. Добрий друг тобі ще посміхнеться. Дощ впаде нехай. Невже не в цьому кайф?» J

 

Я навмисне пропустила у заголовку першу частину назви есе «Коли я востаннє був беззастережно щасливим». Я була щасливою тридцять секунд тому. І вчора. І позавчора. І півроку тому. Тут нема чого писати. Мені не потрібні якісь особливі умови, аби відчути себе щасливою. Мені добре від того, що є люди, які мене люблять, що вони поряд, що наповнюють моє життя змістом, що я можу піклуватися про тих, кого люблю; що сяє сонце, і моя шкіра ніжиться в його променях; що дує вітер, і моє волосся розвівається в небі блискучим павутинням; що падає дощ, і голуби нарешті зможуть напитися. Минулого року з нами вчилася дівчинка, з якою я спілкувалася лише один раз. Але та розмова дала мені дуже багато – я навчилася любити дощ. Тоді якраз падав дощ, а вона втішилася: «Нарешті голуби матимуть що пити. Сумно дивитися, коли вони дзьобають багнюку з брудних калюж.» Після того я часто дивилася, як п’ють воду голуби. Влітку вони рятуються у фонтані, що біля Оперного. Мене це тішить. Бо насправді голубам більше користі з того фонтану, аніж людям.

 

Все просто. Радій з того, що маєш. Бери те, що лежить в тебе під носом. Ну, звичайно ж, є й свої труднощі, як же ж без них. Не скуштувавши труднощів, не розрізниш смаку щастя. Бути щасливою – це щоденна праця над собою. Бо є така підступна річ, як бажання. Бажання мати і те, і те, і оте також чудове, потрібне, приємне. І тут треба зробити вибір: або бажання керують тобою, і ти добровільно стаєш на «конвеєр щастя», або ж ти керуєш власними бажаннями, тоді втілення їх у життя справді робить тебе щасливим. Я кожного дня стараюся обирати друге.

 

Ось такий він, мій простенький рецепт такого абстрактного щастя. Кожному обирати самотужки – скільки поварів, стільки й смаків.