«Літній дощ»: ностальгійний танець молодості

Буває, стаєш випадковим свідком таких суб’єктивних історій, що не розумієш в них анічогісінько – настільки далекі вони від твого власного життя, від твоїх особистих уявлень і емоцій. Але відірвати очі стає неможливим – незрозуміла краса приковує до себе, заворожує. «Літній дощ», цей ностальгійний колаж режисури Антоніо Бандераса, проноситься крізь дві години твого життя, залишаючи дивні-красиві-тремкі відчуття випадкового прочинених дверей, в які неможливо ввійти. Ти – лише глядач. Щоб відчути важкі теплі краплі літнього дощу на обличчі, треба дочекатися власного літа.

«Літній дощ» суб’єктивний до краю. Він як поезія: знаєш, що найінтимнішого вловити не вдасться, але все одно хочеться сповнюватися цією красою, відкривати в ній власні горизонти.

Сюжет фільму розвивається в іспанській Малазі 70-х років. Юний Мігеліто після важкої хвороби й операції з видалення нирки раптом усвідомив, що його не влаштовує банальний життєвий шлях простої людини – йому хочеться стати поетом. Вирує молодість, сяє спекотне сонце, ллється вино, хлюпоче вода в басейні. Мігеліто та його друзі шукають свій дорослий шлях, закохуються, розчаровуються, розважаються, страждають. Всі грані молодості перед великим шляхом. Ким станеш ти в кінці того шляху – поетом, що не написав жодного вірша, мрійником, що не здійснив жодної мрії, а чи вільним і сильним птахом, що летить проти вітру – знає тільки Доля.

Запах сексу в фільмі – як запах парфумів на жінці. Ними повний кожен твій подих, але ж суть твого подиху зовсім не втому, щоб вдихати чужий аромат. Суть подиху в тому, щоб продовжувати жити. Суть сексу в «Літньому дощі» – показати чуттєву історію молодості, повну справжнього іспанського темпераменту, пристрасного божевілля й тендітних дотиків, гарячих поцілунків й проникливих поглядів. 

В такт стукоту«Літнього дощу» – красива-красива музика. Тремкі мелодії наскрізь пронизують візуальне кіно, перетворюючи стрічку в яскравий букет образів, символів й звуків.   

Нехай не всі сюжетні лінії Бандерасу вдалося достатньо глибоко розкрити в своєму режисерському дебюті. Нехай ще в багатьох напрямках режисерської майстерності треба розвиватися й вдосконалюватися цьому іспанцеві, але після перегляду цього фільму, я сприймаю Бандераса режисером швидше, аніж актором. Бо треба мати в собі воістину непересічний талант, аби дозволити глядачеві вдихнути свій літній дощ.

Літній дощ пахне так, що хочеться жити. Він огортає так, що краплини, стікаючи рельєфами тіла, роблять тебе власним продовженням. І вже ти сам – літній дощ. І ти танцюєш своїми теплими краплями на листях дерев, на асфальті, на шкірі випадкових людей, що підставляють свої тіла, підіймаючи тобі назустріч обличчя.