Львів: колись столиця андеграунду, нині - розплідник «заслужених»

Півтори години неймовірного щастя подарував львів’янам на концерті харківський гурт «Lюк». Рідко коли публіка встає з місць і витанцьовує на лавках вже на перших акордах, а тим паче – проханий і вибагливий львівський слухач.

Це вже третій концерт харківчан у Львові і цього разу – в рамках туру, який також охопить  Росію, Білорусь, Прибалтику і Грузію, на підтримку нового, четвертого за ліком, після чотирирічної мовчанки, альбому «Мамина юність».  

«Lюк» – незвичайне явище в українській музиці. Вони є частиною андеграунду, не наголошуючи на своїй альтернативності, співпрацюють із іншими музикантами, наприклад з Міськом Барбарою, Саном з 5’nizza чи Антоном Сліпаковим з «… и Друг Мой Грузовик», а водночас тримаються осторонь від усіх, роблячи щось своє, не схоже ні на що. Вони – «марсіани», які час від часу без гучних афішувань прилітають, вселяють людям музичне щастя у голови і зникають до наступної зустрічі.

Зізнаюся, на цей концерт йшла з метою «перепрочитання і зрозуміння» нового альбому, бо з запису виглядало все не найкращим чином. Навіть більше – просто нудно. Часом річ треба послухати «наживо», щоб відчути і почути... І вдалося! Після живого концерту платівка слухається набагато цікавіше. Щоправда, за мелодикою він доволі одноманітний, але енергетика і «почерк» все ті ж, що і у добрих давніх піснях «Сахалін», «ТіВі»  чи «Электрочеловек». «Lюки» змінилися, водночас залишившись все такими ж космічними, романтичними і переконливими, електронними, ейсід-джазовими і роковими, то гармонійно мелодійними, то шарпано-рваними, україно- російсько- та франкомовними.

Ба навіть більше – схоже, можна очікувати і мовного розширення від «Lюків». На концерті одну з пісень Оля  Герасимова виконала… японською мовою, переспівуючи Pizzicato five. До слова, клавішник і електронний мозок «Lюків» Олег Сердюк, або «Younnat», який творить однойменний сайд-проект, останній із п’яти дисків His Name Is Radar записав саме у Японії.   

Треба визнати, що Львів вже давно не є культурною столицею України. Хіба розплідником треш-культури і «заслужених артистів». Шоу-бізнесовою столицею все ще залишається Київ, а от сучасна культура твориться у Харкові. Добре там, де нас нема, то все ж… Це у Харкові Сергій Жадан пише поезію, Сашко Ушкалов молодіжну прозу, Генрі Лайон Олді – фантастику, творить Артем Волокітін (володар премії «ПінчукАртЦентру»), а львів’янин Місько Барбара грає на сцені «Арабесок».  Це Харків подарував нам Сергія Бабкіна і «ТНМК», там панкують «Собаки в космосі» і співає «Оркестр ЧЕ». Туди їдуть на гастролі Діана Арбеніна, Дідюля і «Мумий тролль». А до нас як не весна – то або «Бутирка», або дружина Михайла Круга. А ЗМІ ще й бігають до останньої по інтерв’ю, як по свячену воду. Символічно, погодьтеся, що такі «зірки» в цирку виступають. Добре хоч раз на рік Ніно Катамадзе заїжджає, Славко Вакарчук не забуває, Вітя Новосьолов з «Анни» влаштовує кількатисячний за відвідуваністю фестиваль «Руйнація», Олег Скрипка вечорниці влаштовує, а Тарас Чубай  на Різдво зіркових колядників збирає.

Ким або чим ми можемо похвалитися зараз, окрім як «Океанів», «Півнів» чи «Гадюкіних», тобто історією? Зрештою, про що можна говорити, якщо у Львові навіть немає солідного концертного майданчика, вже не кажучи про клуби. Після закриття візитівки львівського андеграунду – «Ляльки», а згодом і «С.Далі» та «Одне все», з доступних і комфортних для «неформатних» гуртів залишилися хіба «Хмільний дім Роберта Домса» із жахливим звуком, «Пікассо» для більш комерційних проектів та «Лівий берег» із грошовитою, але не завжди активною публікою…   

На щастя є ще пора оупен-ейрів, а з нею – як мінімум, фестиваль «Старе місто» та «Флюгери Львова» зі «Сніданками з Мертвим півнем». Тож сподіваємося, що весна невдовзі припинить зимувати,  «літо буде» і «може все піде ще на краще,бо може не пiде ще на гiрше»…