Щодо власного враження про фільм.

Режисер (чи то сценарист, не знаю кого і звинувачувати) намалювали вирвану сюжетну лінію. Можливо я дивився з поганим перекладом (так буває що фільм дивакуватий виходить із-за нього). З самого початку незрозуміло що за люди ця жінка, яка продюсує сценариста та її сни. Чому вони мало не живуть з головним героєем. Розв"язка вкінці мала б бути шокуючою, але сприймається якось дивно, типу "а я зразу так думав". Нічого особливого в сюжеті теж не спостерігається. Ну хіба незрозумілий персонаж бувшого дауна, як це він раптом вилікувався, і навіщо йому було те, що йому було треба. Легка продажність героїні (яку грала Пенелопа) і її характер не вписується в сюжетну лінію. Про це окремо.

Пенелопа Круз зіграла просто геніально емоційну жінку (до речі схожу на ту що була у Вікі Крістіна Барселона). Екстравертна, грайлива, галаслива, палаюча, з геніальною майстерністю грати очима. Її вираз обличчя наче заманює усіх глядачів. Але ж очевидно що з такими характеристиками, жінка не претендує на можливість мати чисту любов. Надто вона пристрастна. Чи може я маю неправильні уявлення про жінок і любов :)

Відповідно її роман з режисером виглядає як маніпуляція самим режисером, хоча подається це як гарна любов. Я не розумію як таке можливо.

Співпадіння теж не дають спокою. По перше як вона так гарно поламалась на сходах. По друге — аварія, сліпота. А ще шизофренія головного героя (чи як назвати це роздвоєння особистості).

Знаю знаю, не мені критикувати сценарії :) Там завжди брешуть...

Можу лише сказати – фільм вийшов неординарний. Любителям мелодрам з нахилом на драму рекомендується :)

Так, писати – то не те... От дивитися було цікавіше :)))

якщо головний герой цієї історії не проти її оприлюднення, то я залюбки :)))

чорні птахи на чорному небі...

таки так :)))))

фестивальні смаколики :)

Отож, справедлива та неупереджена вимогливість і є виявом поваги до учнів. За неї й поважають вчителя. Взяти хоча б наших викладачів...

Загалом, так. Я, наприклад, перші 4 роки таки дійсно з більшим задовленням бавилася в козаки-розбійники, а наступні 6 – гуляла з друзями і читала, але ж повинна була йти до школи. Йшла і втягувалася. Мені не було зле, але є дійсно учні,які вважають себе зайвими у школі, їм зле і справа не у знаннях, а скоріше у ставленні до учня,як до особистості, бо школа не лише дає знання (інколи хороші і на все життя, а деколи-поверхневі), але й заставляє учня здобути місце у класі, знайти друзів і спільну мову з вчителями.

Сурепечливе питання. Знання і людина – це взаємодоповнюючі речі. Якщо людина не хоче йти в храм знань, значить цей храм якось погано їх взаємодоповнює :)

У мене є багато різноманітного досвіду отримання знань. Висновок яких з цього напрошується можна виразити таким анекдотом: люди ходять в університет, щоб навчитись безцільно витрачати час свого життя. Тому на офісну роботу часто вимагають вищу освіту.

Я не хочу однозначно критикувати, просто то є та темна сторона медалі про яку йдеться.

Ти крута :)

Те, що я 8 років з 9 проведених у школі прокидалася з фразою "не хочу до школи", ще не означає, що у школі був поганий "клімат".
Якщо вже на те пішло, то 90 % дітей казатимуть, що не хочуть в школу, а хочуть гратися в козака-розбійника. Це хіба значить, що їм у школі так погано? Чи що вчитися не треба?

"атомную электростанцию"